У 1663 році сталася в нашому місті дивна пригода, яку собі ще довго переповідали міщани.
В каплиці Домагаличівській, котра присвячена була
найсвятішій Панні Марії, був завше великий тлум люду. Особливо це
стосувалося тої пори, коли загрожували Львову війни і лихоліття.
Трапилося так, що один челядник зайшов до каплиці
помолитися, маючи у кишені сто дукатів панських, зав'язаних у хустинку. І
коли він, занурений у молитву, клячав серед тлуму, викрав йому хтось ті
гроші.
Після отченашу вийшов дворянин з каплиці і раптом
спостеріг пропажу. Кинувся з плачем назад і, пропхавшись поміж людей,
почав із жалем нарікати перед найсвятішою Панною, що саме тоді, коли він
їй молився, у нього вкрали гроші.
– Що ж я тепер панові свому скажу? – бідкався він. – Де ж
він повірить, що в такому святому місці можуть обікрасти? Прошу тебе,
Діво Маріє, поможи мені, бо ж то через тебе мені біда така сталася.
Врешті у розпачі рушив до виходу. І так ото,
виштовхуваний тлумом, відчув, як підказує йому якийсь таємничий голос:
„Якщо комусь у святому місці випадає красти, спробуй і ти щастя”.
Челядник, сам собі дивуючись, пірнув рукою до кишені
якогось чоловіка, що поруч нього пробирався до дверей, і витяг досить
тяжкенького вузлика. Хутенько кинув собі за пазуху і поквапився додому.
Всю дорогу, йдучи містом і стрічаючи багацько перехожих,
навіть не важився зиркнути на ту крадіж. Щойно в хаті витяг вузлика і
побачив, що ті ж таки гроші панські назад собі вернув.
Источник: http://bar.lib.rus.ec/b/119120/read |