Колись там, де зараз Кульпарків, знаходилося урочище
Папороть. Тут било два джерела, з яких брала свій початок річка Сорока,
яка впадає в Полтву. А жив тут на хутірці смолокур зі своєю жінкою.
Одного разу увечері хтось постукав до них у двері. Господар відчинив і побачив дідуся, який шукав нічлігу.
Старого пустили до хати, нагодували чим Бог послав і
спати поклали.А вранці прокинулися господарі в замку, що аж тріщав від
усілякого багатства. А дідуся і слід пропав.
Зажили вони тоді, як справжні князі. Та минув рік, і
такого самого вечора хтось постукав до замкових воріт. Сторож протер
заспані очі й, ліниво позіхаючи, гукнув:
– Хто там?
– Старий подорожній просить нічлігу.
– Зараз, – буркнув сторож, – піду спитаю дідича. Поплуганився він до покоїв, де господарі якраз мостилися спати.
– Пане! Агов пане?
– А що таке?
– Там якийсь старигань просить нічлігу!
– Жени його до дідьчої матері! То не заїзд, а замок!… Хоча, можеш йому дати що там після вечері лишилося.
– Сторож узяв у банячок недоїдки, виніс до брами і, прочинивши віконце,
– Пани сказали, аби ви йшли собі де-інде. А тут маєте трохи перекусити.
Наставте шапку.
Старий скинув шапку, сторож влив йому якоїсь бовтанки і затріснув віконце.
Подорожній похитав сумною головою, щось шепнув над
шапкою і вихлюпнув недоїдки на ворота. І тої ж миті розкішний замок зі
всіма мешканцями запався з гуркотом у підземні провалля. Пустище
незабаром густо заросло папороттю і, дивлячись на нього, ніхто б і не
здогадався, що тут височів колись замок.
Источник: http://bar.lib.rus.ec/b/119120/read |