На львівському передмісті оповідали свою історію про те, як насипано було пагорб.
Після того, як у 1848 році цісар відмінив панщину, пани
усе не могли з цим змиритися і бунтувалися. Врешті цісареві набридло
слухати їхні нарікання та втихомирювати бунт і він поставив умову:
– Якщо ви у Львові насипите таку високу гору, щоби з неї Відень можна було побачити, я верну вам панщину.
Пани вхопилися за цю можливість і кинулися насипати
гору. Землю возили тачками, носили в лантухах, у ряднах, і що тільки
насиплять кілька метрів, зараз котрийсь вибереться нагору і дивиться в
далекогляд, чи не видно Відня. Та ба – занизько.
Довго вони возили ту землю, аж їм руки німіли, ноги
вгиналися і в голові наморочилося. Та так і не зуміли висипати достатньо
високу гору і мусили покинути те невдячне завдання. А щоб робота не
пропала намарне, присвятили її Люблінській унії.
Источник: http://bar.lib.rus.ec/b/119120/read |