ДУРНИЙ ЯСЬОДовгий час це була
найтиповіша і найхарактерніша постать львівської вулиці. Справжнє ім'я
його було Іван Лис. Народився на схилах Калічої гори в бідній родині.
Мати його продавала борщ. Дата народження Яся невідома, зате знаємо,
коли помер – 19 грудня 1903 року.
Дійсне його ім'я дізнався Львів з посмертних листівок,
якими вшанував пам'ять дурного Яся власник поховального закладу пан
Курковський. Разом з Яськом зійшов у могилу шматок історії Львова. То
був останній могікан брукового життя, якого знала навіть найменша
дитина.
Ясь був божевільним. Але це божевілля було тихим і
ненав'язливим. Усмішка осяювала його лице, мов якась зоря постійного
задоволення світом, собою, людьми. Такий погідний оптимізм і наївну
філософію можна зустріти хіба в дитини.
Сміявся зі всіх і зі всього – в погоду, і в дощ, і в
мороз, і в завірюху. Сміявся на похороні так само, як і тоді, коли зі
зграєю дітей ішов за військовими музиками.
Люди кажуть, що є щось святого в такім тихім божевіллі,
коли сам Бог вкриває мороком душу і відриває її від турбот і клопотів.
Якщо це правда, то Ясь був найщасливішою людиною ві Львові хоча б тому,
що все життя був дитиною, навіть коли посивів і згорбився.
Найвідомішим став завдяки своїм філософським увагам на
тему життя і смерті. Смерть у нього була персоніфікована в образі пана
Курковського – володаря чорних лискучих катафалків, різьблених трун,
ясних свіч, майстра погребових церемоній, в яких брали участь пишно
вбрані прислужники. Ці похоронні процесії супроводжувала зграя роззяв і
дітлахів. І, звичайно, без Яська обійтись не могло.
– Всіх добрих людей позабирав пан Курковський, – зітхав Ясь, – а лишились самі лайдаки…
Ясь носив довгого обдертого плаща, пожовклі черевики на
босу ногу, а на голові засмальцовану магерку (сукняна шапка з баранячою
оторочкою). Він був постійною декорацією старого міста. Любив заходити
до готелю "Жорж", звідки танцювальним кроком, голосно приспівуючи,
вирушав на Ринок. А за ним бігла ціла компанія дітлахів, від яких він
мусив відбиватися копняками.
Засобів на існування не мав жодних. Хтось деколи щось
дасть, чимсь пригостить. Круг нього збирався тлум перекупок, батярів, а
то й випадкових перехожих – фірман, що кинув воза, служниця з кошиком,
поліцай… Усім було весело слухати Яська.
В останні роки його життя ним заопікувався магістрат.
Адже то була львівська цікавинка! Ясь дістав безкоштовне харчування та
вбрання. А на зиму для нього відчиняла гостинні двері божевільня.
ГРОШІ ДЛЯ ВАРЯТІВЯкийсь чоловік хотів поглузувати з Яська і сказав йому:
– Яську, біжи на личаківську рогатку, там всім вар'ятам дають гроші.
– Йой! Ану покажи кілько тобі дали?
ГОЛУБ НА ВЕЧЕРЮЯсько підібрав на вулиці здохлого голуба і поніс додому.
– Яську! Таже він здох! – гукали йому.
– То й добре. Мама мені всмажит на вечерю.
– Але здохлятини ніхто не їсть. Можна їсти лише те, що забила людська рука.
– Його забив Господь! Чи ви гадаєте, жи людська рука є чистіша від Божої?
ЧЕРЕШНІЯсько помагав часом на
базарі трагати мішки та кошики, і йому за те щось перепадало. Одного
разу заробив собі черешні. Сів під Ратушею і їсть разом з кісточками.
– Гей, Яську, нащо ти черешні з кістками їси? – питають його. – їх треба випльовувати.
– Не меліть дурниці. Якби черешні мусилося їсти без кісточок, то кісточки продавали б окремо.
Источник: http://bar.lib.rus.ec/b/119120/read |