У короля Лева був розкішний сад з дивовижними деревами і
кущами. За ними доглядав садівник, котрий жив із родиною в затишному
куточку. Король у вільні хвилини любив гуляти садом і знав його, як свої
п'ять пальців. Кожна квіточка була йому знайома, кожна нова пташка, що
з'являлася в саду, не залишалася непоміченою. Та особливо любив король
трояндовий кущ, якого йому подарували купці із Персії.
Коли державні справи не давали королю гуляти в саду, садівник сам приходив до нього і сповіщав усі садові новини.
– А як там мій трояндовий кущ? – не забував поцікавитися король.
– Цвіте і пахощі розливає.
А одного разу садівник сповістив, що на улюбленому королівському кущі соловей звів гніздо.
– Що з ним робити – зруйнувати чи лишити? – спитав садівник.
– Залиш. Але побачиш, йому це так не минеться за те, що посмів на моєму кущі вити гніздо.
Минув якийсь час. Садівник, порядкуючи в саду,
наблизився до трояндового куща І побачив, як гадюка пожирає пташенят.
Садівник не мав нічого в руках, щоб змію відігнати, а поки роззирнувся
та знайшов якусь палицю, гадюка зникла. Зосталося тільки порожнє гніздо з
кількома пір'їнами.
Садівник негайно побіг до короля.
– Ясний королю! Гадюка пожерла пташенят, що вивелися в гнізді на вашому трояндовому кущі.
– От бачиш, – усміхнувся король, – чи не казав я, що
солов'ю отак просто не минеться за те, що вгніздився на моєму
трояндовому кущі?
– Казали, ваша величність, казали.
– А що з гадюкою?
– Поки я палку шукав, злодюга втекла.
– Нічого. Знай, що і їй це отак просто не минеться те, що пожерла солов'ят.
Іншого дня садівник взявся косити траву між деревами і несподівано попав на змію, розтявши її на дві половини.
– Поганий знак, – подумалось йому. Аж тут сам король прогулюється.
– Що так замислився? – спитав у садівника.
– Та от саме коса натрапила на ту змію, котра пташенят пожерла.
– Ага, казав я тобі, що не минеться їй, – усміхнувся король. – Тільки пам'ятай, що і тобі так просто не минеться її смерть.
Садівник ще сильніше похнюпився.
Якось над вечір зачув він з глибини саду плюскіт і
жіночий сміх. Там знаходився невеликий ставок, у якому розводили рибу.
Садівник і його доглядав, а тому дуже здивувався, коли почув галас.
Коли він тихенько підкрався, то здивуванню його не було
меж. У ставку плюскалася королівна зі своїми служницями, і всі
голі-голіосінькі.
Садівник аж рота роззявив і так захопився, що й не
помітив, як чиясь тверда рука впала йому на рамено. Озирнувся – і його
охопив жах. Перед ним стояв сам король.
– Ага! То ти ось як у саду порядкуєш? Не маєш ліпшого заняття, як за голими дівчатами підглядати? Геть мені з очей!
Переляканий садівник чкурнув чимдуж до хати. Та не довго
довелося йому труситися, бо прийшла за ним сторожа і забрала до в
в’язниці.
А вранці наступного дня чекала на садівника шибениця.
Садівника вивели на замкове подвір'я, і він побачив усю
королівську знать, що розсілася на лавах. Тим часом кат приставляв до
шибениці драбину, ту саму, по якій лазив і садівник, обрізаючи галузки.
Садівник витер сльози і звернувся до короля:
– Ваша величність, я вірою і правдою слугував вам, прошу тепер перед смертю сказати кілька слів. А тоді вже вішайте.
Король кивнув головою.
– Пане мій, чи пам’ятаєте, як на вашому трояндовому кущі звив соловей гніздо, і ви сказали: „Це йому так не минеться”?
– Аяккже, пам'ятаю, – погодився король.
– Пане мій, чи пам’ятаєте, як за якийсь час гадюка пожерла солов'їних пташенят і ви казали: „І їй не так не минеться”?
– І не було, – погодився король.
– І пане мій, чи пам’ятаєте, як, скошуючи траву, я розтяв ту гадюку навпіл, і ви сказали: „І тобі це так не минеться”?
– Було, було, – кивав король.
– Як не минулося солов'ю, так не минулося змії. Як не
минулося змії, так не минулося й мені. Але знай, королю, що й моя смерть
так просто тобі не минеться!
Король жахнувся від них слів і якусь хвилю сидів непорушно. Потім підвівся і сказав:
– Відпустіть його, нехай далі порядкує садом.
Источник: http://bar.lib.rus.ec/b/119120/read |