Наприкінці XVI і на початку XVII століть кожен львів'янин, прокинувшись вранці, запитував:
– А які новини від пані Абрекової?
То був улюблений жарт: втрутитись у розмову і спитати:
– Цікаво, а що на те скаже пані Абрекова?
З тих реплік у вашій уяві може витворитися образ пані
Абрекової як всесвітньої пліткарки. Але насправді пані Абрекова могла й
пари з вуст не пускати, бо все відбувалося поза її волею.
Просто пофортунило їй у тому, що мешкала вона на Рийку і
віконниці її перетворилися на вуличну газету, звідки можна було
вичитати останні львівські плітки та помилуватися дотепними
карикатурами. Першою жертвою впала сама пані Абрекова – якийсь
шибайголова написав про неї ущипливий жарт. Жарт сподобався і звідтоді
кожен, хто бажав поділитися свіжою пліткою чи насмішкою, старанно
виписував їх на віконницях бідолашної пані Абрекової.
Особливою популярністю віконниці користувалися в часи
ярмарків, бо забава перетворювалася на міжнародний конкурс, дотепів і
сатири. Дійшло до того, що вже кожен тремтів перед „пані Абрековою” і з
полегкістю зітхав, коли чув, що черговий жарт не йому адресований.
Врешті численні скарги поштивих міщан переповнили терпіння магістрату і
той видав суворе попередження пашквілянтам. А ідо цього ніхто не
злякався, то біля вікон пані Абрекової виставили ще й варту.
До боротьби з жартівниками прилучилася і церква. Священики щонеділі на проповіді скликали на їхні нещасні голови гнів Господній.
І так поволі та перша львівська стіннівка занепала, хоча про пані Абрекову ще довго пам’ятали і згадували її ім’я.
Источник: http://bar.lib.rus.ec/b/119120/read |