Після одного з військових походів король Лев звелів
стратити боярина, котрий не підосмів на підмогу зі своїм загоном під час
бою, а зостався вичікувати в засідці.
Перед стратою боярин попросив вина. Йому подали пугар, але напитись ніяк не міг, бо дуже тремтіли руки.
– Заспокійся, – сказав король. – Тебе не стратять, доки ти не вип'єш до дна цей пугар.
Почувши це, боярин вдарив пугарем об камінь, пугар розколовся і вино розлилось.
Король дав знак катові.
– Пане мій! – скрикнув боярин. – Хіба ти зламаєш своє слово?
– Яке слово?
– Ти сказав, що мене не стратять, доки я не вип'ю до дна цей пугар. Хіба я його випив, що ти посилаєш мене до ката?
– Тьху! – розсміявся король. – Щоб мене качка брикнула, коли він нас не піймав на слові!
Всі, хто був свідками нього, лише руками розвели. Слово королівське не можна ламати.
– Ну, Господь з тобою, – кивнув король. – Тобі це
вдалося. Вертайся до свого маєтку. Не дав тобі Бог хоробрості, то хоч
хитрістю наділив.
Источник: http://bar.lib.rus.ec/b/119120/read |