Ми знаємо, що Львів заснований Данилом Галицьким, але
вже за кілька століть перед тим тут жили люди, а за давніми переказами
існувало городище зі своїм замком. Про цей прадавній замок розповідає
легенда.
В часи темні поганські прибув звідкілясь один король у
ці краї, зібрав своїх жерців і спитав їхньої ради, де поставити замок. А
жерці й порадили ставити його на горі, котра називалася Городище і
знаходилась в околицях Брюхович.
– Коли поставиш замок на тій горі, то не візьме його ніяка сила, – запевнювали жерці.
Король послухався і звелів скликати зі всіх околиць
майстрів, звезти каміння й колоди. Але почали творитися якісь дива: що
вони позвозять те все, то за ніч воно пропаде.
Жерці задумались і довго шукали причини, аж поки за допомогою чарів не знайшли вихід:
– Треба знайти дитину, в якої ніколи не було батька, вбити її і кров'ю скропити гору. Отоді вже замок стане і стоятиме віки.
Король послав гінців на всі сторони, аби вони шукали
дитину без батька. І от один загін тих гінців, проїжджаючи попри якесь
село, помітив дітей, котрі гралися в перегони. Один хлопчина гукнув
іншому:
– Ти, байстрюче! Ніколи мене не доженеш!
Вояки під'їхали ближче і розпитали хлопця, з ким він
живе та чи є у нього батьки. Хлопець мав лише маму, а батька не знав.
Гінці взяли його з собою і поїхали ще до його матері. А та сказала їм,
що й сама не знає, як сталося, що вона завагітніла, бо не була
заміжньою.
– Ми заберемо твого сина на службу до короля, – сказали гінці і, не зважаючи на материнські сльози, рушили додому.
Вранці наступного дня, вони прибули до Городища. Людей
зібралося видимо-невидимо, бо всі хотіли бачити, як будуть кропити кров ю
гору. Коли хлопчика підвели до короля, він спитав:
– Чому стільки людей зібралося?
– Аце тому, що ми не могли збудувати замок на горі и треба її скропити кров'ю безбатченка.
– Хто ж вам таке порадив?
– Мої жерці, – відказав король.
– Я хочу поговорити з ними.
Король велів жерцям наблизитись, а хлопець сказав:
– Пане мій, твої жреці – звичайні собі люди і перед
їхніми очима зачинено тайни землі. Вони думають, що вони зрячі, а
насправді – сліпі.
– Ти можеш це довести? – спитав король.
– Можу. Нехай вони скажуть, що знаходиться тут під землею?
– Ми не знаєм, – розвели руками жерці.
– Під землею б'є джерело, – сказав хлопчик. – Розкопайте
і побачите. Тут же розкопано було землю і на глибині людського зросту
відшукали джерело.
– Скажіть тепер, що знаходиться у тім джерелі? – знову
спитав хлопчик, але жерці й на це нічого не відповіли. – Тоді я вам
скажу. Там, на дні джерела – два казана.
І справді, щойно розпорпали намул, то виявили два казана.
– А що в тих казанах? – спитав хлопчик. Жерці мовчазно похитали головами.
– В казанах сувої полотна.
Казани витягли з намулу і побачили в них сувої полотна.
– Тепер скажіть мені, що загорнуто в цім полотні, – спитав хлопчик у жерців.
– Не знаємо.
– В сувоях лежать два змія. Один білий, а другий
червоний. Розгорніть їх. Сувої розгорнули й побачили там двох зміїв,
котрі міцно спали. Хлопчик хлюпнув на них водою, змії прокинулись і
почали битися. Спочатку перемагав білий, а червоний силою поступався,
але ось врешті вони обоє злетіли в небо і там червоний з такою силою
вдарив білого, що той скрутився і почав падати на землю. Коли він упав,
то розтікся намулом. Червоний змій злетів високо високо і щез у хмарах.
Коли ж усі присутні опустили голови, то не побачили ані казанів, ані сувоїв полотна.
– Пане мій – звернувся хлопець до короля, – нехай твої жерці розтлумачать те, що вони бачили.
– Можете пояснити все це? – спитав король. Але жерці сумно захитали головами.
– Тоді я скажу, пане мій. Білий змій це ви, королю, а
червоний змій – це народ, над яким ти хотів завладарювати.Але ти ніколи
цього не зможеш зробити і ніколи замку не збудуєш на нашій землі. А якщо
будеш вперто намагатися свій намір здійснити, то загинеш. Тому раджу
тобі повернутися туди, звідки ти прийшов, а ми самі тут збудуємо для
себе замок. Лише не на Городищі, а на сусідній горі.
Король замислився і побачив, що в словах хлопця є багато правди.
– Що скажете? – спитав у жерців.
– Ми не помилилися, коли сказали шукати безбатченка. Він
нам виявив, чому нам ніколи тут не збудувати замку. Мусимо його
послухати.
І король звелів своїм людям лаштуватися в дорогу. Перед тим, як від'їхати, спитав у хлопця:
– Скажи мені, як тебе звати і хто твій батько?
– Батько мій золоторогий тур і звати мене Туром на честь мого батька. А він є покровителем нашої землі.
Коли король поїхав ні з чим, місцеві мешканці вибрали
хлопця своїм королем і збудували замок на горі, що стояла поруч Городища
і котру згодом прозвали Туриця.
Источник: http://bar.lib.rus.ec/b/119120/read |