Коли татари в 1283 році пробували захопити Львів, то хан
Телебуга захотів дізнатися, як довго зможуть оточені протриматися. А
простояв він під містом два тижні і вже собі думав, що львів'яни мусять
від голоду вимирати.
Виряджено було татарських послів і вони стали гукати під
брамою, щоби пустили їх. І вже, було, хотіли львів'яни відчинити браму,
як про теє дізналося жіноцтво й почали вони просити, щоби ще зачекали.
Хутенько розбіглися львівські жінки по хатах і
повикочували на вулиці порожні діжки, поставивши їх горі дном. Тоді
повимітали з комірок усю крупу й муку, яка там була, й засипали дно хто
крупою, хто мукою, а хто зерном так, аби ще й вершок стримів.
– От тепер ми вже готові, – сказали жінки, – пускайте
бузувірів. Рушили татарські посли через місто, а тут, куди не глянь,
стоять діжки, повні харчів незліченних. Та ще мало того. Повипускали
жінки усю пташину й худобину з хлівців на вулиці, що послам довелося
палки в руки взяти, бо свині їм проходу не давали, а гусаки розлючено
сичали.
Побачили посли таку силу-силенну різної живності і дуже
смутними назад вернулися. А хан Телебуга, як вислухав їх, то зараз велів
усьому військові збиратися й рушати додому.
Источник: http://bar.lib.rus.ec/b/119120/read |