Ганнуся Вовчківна була одною з найчарівніших панянок
міста Львова наприкінці XVI століття. Багато кавалерів за нею упадало,
але її увагою користали тільки двоє: Павло Оленик та італієць із
Флоренції Урбан Убальдіні. Біда тільки, що панна дарувала свій чарівний
усміх обом їм з одинаковою теплотою.
Хтозна доки тривало б це упадання за її серцем, якби не
весілля Ганни Луцької. Обидва зітхальники були серед запрошених. І от
під час танців вони водночас запросили Ганнусю до танцю.
Панна могла б і подумати, перш ніж вчинити те, що вчинила. Але думати їй не хотілося. І вона подала руку смаглявому флорентійцю.
Павло не був ані іспанцем, ані сіцілійцем. Був місцевим
українським шляхтичем, але гонор свій цінував високо. І виміряв смачного
ляпаса на обличчі Урбана.
Музики враз перестали грати, а пари спинилися. Ніхто не
встиг втрутитися, коли італієць висмикнув кинджал і вдарив Павла в
живіт. Хлопець упав непритомний.
Конаючого Павла понесли в будинок його батьків, а Урбан
мусив стати перед судом у Ратуші. А суд у ті часи карав за вбивство
стратою.
Лавники визнали італійця винним і був би він стратив
голову, якби не жіноча облога Ратуші. Молоді панни й поважні матрони так
ревно плакали й благали милосердя, що радники завагалися.
Та жіночі ридання мало що помогли б. Несподівано
потерпілий і його родина виявили незвичну шляхетність. Павло з ложа
смерти послав своє пробачення італійцеві і всю провину брав на себе.
Павло помер, а Убальдіні дістав руку багатої шляхтянки, даючи початок славному у Львові роду патриціїв.
Источник: http://bar.lib.rus.ec/b/119120/read |