Колись на Клепарові стояла невелика церква, оточена
липами і яворами. З дзвіниці тричі на день лунали дзвони, скликаючи
людей з поблизької околиці.
Але у 1695 році, коли татари напали на Львів, сталося
лихо. Саме недільного ранку, як у церкві було багато люду, орда
увірвалася всередину.
Татари в'язали молодь, грабували хоругви, образи,
церковні шати й скарбницю. Ніщо їх не могло спинити – ні голосне ридання
дітей, ні прокльони матерів, ні благання священика.
У той самий час, коли в церкві шаліли розбишаки,
зірвався сильний вихор, а за ним жахлива злива. Небо вгорі спалахнуло
блискавками. Пролунав несамовитий удар грому і церква разом зі всіма,
хто в ній знаходився, почала западатися під землю. Бурхлива клекочуча
вода залила підлогу і хутко піднімалася вгору.
Незабаром на місці, де стояла церква, зостався лише каламутний став. Тому то й прозвали його Чорний діл.
З тих пір деколи чути можна було з глибин ставка плачі й глухе биття дзвонів.
Якось у ніч на Івана Купала проходив над ставом парубок і помітив у світлі місяця срібну мотузку, що гойдалася на плесі.
Довго не думаючи, схопив її і почав тягти до себе. В ту ж
мить почулося ячання дзвонів і дитячий плач. А з чорних глибин почав
випірнати золотий хрест, а за ним золота баня і виблискуючі вікна.
Він уже здогадався, що то церква, яка запалась під землю, і молив Бога, аби лиш подужати її витягти.
Вже перші півні озвалися, а він, обливаючись потом,
тягнув за шнур. Довкола поволі розсвітало, і сили покидали хлопця. А не
було нікого, щоб допоміг. Тільки усе голосніше чувся плач і молитовний
спів.
Коли ж пролунало піяння третіх півнів, мотузка вирвалася йому з рук і церкву ковтнула мутна вода.
Парубок перехрестився на прощання, а, відходячи, чув, як за спиною важко стогнали дзвони і ридали люди.
Источник: http://bar.lib.rus.ec/b/119120/read |